Прямокутна ділянка має периметр 28 м і площу 40 м². Які її сторони? Сума довжин сусідніх сторін дорівнює 14 м. Якщо одна — x м, друга — (14 − x) м, тож x(14 − x) = 40. Сторони 4 м та 10 м; два корені описують той самий прямокутник із переставленими назвами сторін.
Потрібні множники, квадратні корені та рівносильні переходи. x — числове значення довжини в метрах, тому 0 < x < 14; добуток довжин вимірюється в м².
Побачити повний квадрат
Розкривши дужки й змінивши знак, отримуємо (x)^(2) − 14x + 40 = 0. Додамо й віднімемо (7)^(2) = 49:
(x)^(2) − 14x + 40 = (x − 7)^(2) − 9.
Це виділення повного квадрата: середній член −14x підказує половину коефіцієнта, −7. Отже, (x − 7)^(2) = 9, звідки x − 7 = 3 або x − 7 = − 3. Маємо x = 10 або x = 4; обидва допустимі. Перевірка: 2(4 + 10) = 28 м і 4 ⋅ 10 = 40 м².
Та сама побудова дає загальну формулу
Квадратне рівняння має вигляд a(x)^(2) + bx + c = 0 з дійсними коефіцієнтами та a ≠ 0. Якщо a = 0, це вже лінійний або вироджений випадок.
Домножимо на ненульове 4a, а потім доповнимо квадрат:
4(a)^(2)(x)^(2) + 4abx + 4ac = 0,
(2ax + b)^(2) = (b)^(2) − 4ac.
Число D = (b)^(2) − 4ac — дискримінант. Якщо D ≥ 0, то 2ax + b = ± √(D), отже:
x = ( − b ± √(D))/(2a).
Знак ± означає два обчислення, з плюсом і з мінусом; за D = 0 вони збігаються. Знаменник — весь 2a, і ділити треба весь чисельник. Методи квадратних рівнянь, OpenStax §2.5.
Для ділянки a = 1,b = − 14,c = 40: D = 196 − 160 = 36, тому x = (14 ± 6)/2, тобто 10 та 4. Дужки в ( − 14)^(2) захищають знак коефіцієнта від помилки.
Чому кількість коренів залежить від знака D
Квадрат (2ax + b)^(2) не буває від’ємним. Якщо D < 0, дійсних коренів немає. Якщо D = 0, є один корінь − b/(2a); його також називають подвійним. Якщо D > 0, є два різні дійсні корені.
На графіку y = a(x)^(2) + bx + c кожна точка показує значення виразу для заданого x. Такий графік називають параболою. Корені — саме ті x, де y = 0: парабола перетинає горизонтальну вісь, торкається її або не має з нею спільних точок.
Не кожній задачі потрібна повна формула
Коли b = 0 або c = 0, рівняння називають неповним. (x)^(2) − 9 = 0 одразу дає x = ± 3. У (x)^(2) − 3x = 0 виносимо x: x(x − 3) = 0, тому x = 0 або 3. Ділення на x загубило б нуль. А a(x)^(2) = 0 за a ≠ 0 має лише x = 0.
Вієт: корені видно в коефіцієнтах
Якщо дійсні корені x_(1),x_(2) існують, із повторенням подвійного, то теорема Вієта дає:
x_(1) + x_(2) = − (b)/(a), x_(1)x_(2) = (c)/(a).
Додаючи корені з формули, отримуємо − b/a, а перемножуючи — ((b)^(2) − D)/(4(a)^(2)) = c/a. Причину видно з розкладу a(x − x_(1))(x − x_(2)): після розкриття дужок коефіцієнт при x дорівнює − a(x_(1) + x_(2)), а стала — ax_(1)x_(2). Навпаки, числа з потрібною сумою й добутком відтворюють початковий тричлен. Для ділянки 4 + 10 = 14, 4 ⋅ 10 = 40, тому (x)^(2) − 14x + 40 = (x − 4)(x − 10).
Алгебраїчний корінь ще потребує контексту. Якщо задати ту саму площу, але сказати, що довжина на 6 м більша за ширину, отримаємо (x)^(2) + 6x − 40 = 0. Корені 4 і −10, але від’ємна ширина не підходить: лишаються 4 м та 10 м.
Відгалуження · УточненняОкрема умова, яку легко пропустити в таблиці.
Нульовий дискримінант не означає раціональний корінь
Для довільних дійсних коефіцієнтів D = 0 гарантує один дійсний корінь, але не його раціональність. У (x)^(2) − 2√(2) x + 2 = 0 дискримінант нульовий, а корінь √(2). Висновок про раціональність потребує додаткового припущення про раціональні коефіцієнти.
Формула коренів — результат того самого доповнення квадрата, яке розв’язало задачу про ділянку. Дискримінант перевіряє можливість добути дійсний корінь, Вієт перевіряє суму й добуток, а умови задачі — допустимість отриманих величин.