Як побачити джерело без звичайного об’єктива?

Уявіть фотографа, який отримав замість фотографії список: «о цій секунді спрацювали такі смужки кремнію, у цих кристалах виділилася така енергія». Звідки тоді взяти зображення неба? Саме з подібних записів починає роботу космічний гамма-телескоп.

Гамма-телескоп визначає напрямок за наслідками взаємодії фотона з речовиною: треками частинок, енергіями послідовних зіткнень або тінню кодованої маски. Багато подій разом із калібруванням і моделлю фону дозволяють відновити джерело. Звичайного окуляра тут немає, але вимірювані сліди зберігають інформацію про світло.

Пройдемо цей шлях на Fermi LAT, а потім порівняємо його з COMPTEL і SPI на INTEGRAL. Їхні матеріали й способи реконструкції різні. Корисно пам’ятати, чим кількість сигналу відрізняється від роздільності. Формули у відгалуженнях можна пропустити: основне пояснення від них не залежить. NASA: інструмент LAT.

Спочатку довелося підняти детектор над атмосферою

Космічні гамма-фотони переважно не доходять до поверхні Землі у своєму початковому вигляді: вони взаємодіють з атмосферою. Тому для прямого вимірювання потрібні ракети, висотні аеростати або супутники. Орбіта дає тривалі спостереження, але не звільняє від фону: навколо літають заряджені частинки, а Земля й матеріали самого апарата теж можуть породжувати гамма-випромінювання. Наземні обсерваторії існують, проте вимірюють наслідки атмосферних каскадів — це інший спосіб спостереження. NASA: платформи спостережень, детектори атмосферних каскадів.

27 квітня 1961 року Explorer 11 виніс на орбіту перший гамма-телескоп. Там уже працювали лічильники та система відкидання заряджених частинок: історія почалася з розпізнавання рідкісних подій, а не з великого скляного об’єктива. Compton Gamma Ray Observatory, запущена у квітні 1991 року, поєднала чотири різні прилади; COMPTEL зображував небо за комптонівськими подіями, а EGRET застосовував конверсію пари зі своєю, давнішою технологією детекторів. Fermi запустили 11 червня 2008 року; її LAT використовує кремнієвий трекер. Це спадкоємність фізичного принципу, а не тотожність будови. HEASARC: Explorer 11, CGRO, історичний опис 1998 року, команда LAT, §1.

Навіщо збирати такі складні записи? У пульсарів шукають повторюваність у часах прибуття, у гамма-спалахів — швидку зміну потоку й спектра, в активних ядрах галактик — випромінювання високоенергетичних частинок, зокрема в струменях. Ядерні лінії, наприклад лінія розпаду алюмінію-26 поблизу 1,809 MeV, допомагають досліджувати утворення елементів. Напрямок, енергія й час відповідають на різні частини питання; яскрава точка сама по собі не пояснює фізичний процес. NASA: гамма-небо, COMPTEL і ядерні лінії.

Конструкцію обирають під взаємодію та енергію

Гамма-випромінювання — те саме електромагнітне світло, але з великою енергією фотона. Побутова лінза чи звичайне дзеркало не дають потрібного широкосмугового зображення в діапазонах цих приладів. Не варто перетворювати це на абсолютне «гамма-фотон ніколи не відбивається»: рентгенівські й нижчі гамма-діапазони частково перекриваються, а спеціальні оптичні методи мають власні вузькі умови. Тут розглядаємо три реально застосовані способи детектування.

ПрикладЯка інформація вимірюєтьсяЯк отримують напрямок
Fermi LAT, оглядовий діапазон близько 20 MeV — понад 300 GeVТреки пари та енергія каскадуВідновлюють початковий напрямок частинок із поправками
COMPTEL, приблизно 0,8–30 MeV для зображенняДві позиції та дві передані енергіїОдна подія задає коло можливих напрямків на небі
SPI, кодована маскаРозподіл відліків у детекторній площиніПорівнюють тінь із відгуками від різних напрямків

Діапазони тут характеризують конкретні прилади, а не три непроникні межі природи. За однієї енергії можливі різні взаємодії; конструктори обирають матеріал, геометрію й відбір подій так, щоб корисну інформацію можна було надійно виміряти. Гамма-телескоп також може бути передусім спектрометром, як SPI, і водночас відновлювати зображення. NASA: LAT, NASA: COMPTEL, §III, ESA: SPI.

LAT перетворює фотон на пару вимірюваних треків

У LAT гамма-фотон може утворити електрон і позитрон у полі ядра. Позитрон має ту саму масу, що електрон, і протилежний електричний заряд. Важливе слово — «може»: не кожен фотон взаємодіє в потрібному місці й проходить подальший відбір.

Тонка вольфрамова фольга збільшує ймовірність конверсії. За нею стоїть кремнієвий смужковий детектор: заряджена частинка проходить крізь кремній і створює носії електричного заряду, а електроніка реєструє, які смужки спрацювали. Послідовність координат на різних висотах дозволяє знайти трек. Сам нейтральний гамма-фотон такого безперервного іонізаційного сліду перед конверсією не лишає.

Одна смужкова площина дає переважно одну координату. Дві взаємно перпендикулярні орієнтації дають вимір x та y. У кожному модулі LAT є 18 таких вимірювальних пар площин; це 36 шарів кремнію, а не 18 одиночних кремнієвих листів. У перших 12 позиціях конвертери тонкі, у наступних чотирьох — товстіші, а останні дві позиції не мають вольфрамового конвертера. Вони продовжують вимірювання треку перед калориметром. Команда LAT: §2.2.1 і таблиця 2.

LAT: конвертер, координати, енергіяACD · пластик12 × тонкий W4 × товстіший W2 × без WCsI(Tl) · енергіяSi · координати x/y16 модулів · 4 × 4W → Si → CsI(Tl) → ADC
LAT: конвертер, координати, енергія. Функціональний розріз одного модуля LAT, не масштабне креслення. Показані всі 18 вимірювальних пар x/y: 12 тонких конвертерів W, 4 товстіші, 2 пари без W. Кожна пара має два кремнієві шари. Вісім шарів калориметра умовно показані смугами, не всі 96 кристалів. Загалом 16 модулів у сітці 4×4; ACD охоплює весь масив, а не окрему внутрішню вежу. Кольори позначають функції, не видиме світіння. Джерело та межі.

Відгалуження · З формуламиНеобов’язково · можна пропустити

Чому 1,022 MeV недостатньо без умови для імпульсу?

Дві маси спокою потребують щонайменше приблизно 1,022 MeV, але одного обліку енергії замало. Вільний фотон у вакуумі не може сам перетворитися на цю пару зі збереженням енергії та імпульсу: його інваріантна маса нульова, у системи з двох масивних частинок — додатна. У матеріалі ядро бере участь у балансі імпульсу й зазнає віддачі.

Нехай ядро маси M спочатку нерухоме й після події лишається тим самим ядром. Для одиниць c=1 інваріант початкової системи дорівнює M²+2MEγ. На порозі мінімальна інваріантна маса фінальної системи — M+2mₑ. Звідси:

(M)^(2) + 2ME_(thr) = (M + 2m_(e))^(2),; E_(thr) = 2m_(e)(1 + (m_(e))/(M)).

Тут маси записані як енергії спокою в MeV; mₑ=0,51099895069 MeV. Для важкого ядра поправка мала, але принципово потрібна. Робочі приблизно 20 MeV нижньої межі оглядового діапазону LAT визначені можливостями всього приладу й відбору; це не поріг народження пари. PDG: кінематика, §49.1–49.2, NIST: CODATA 2022.

Як зібрати трекер і не зіпсувати напрямок зайвою речовиною

Здається, що товщий вольфрам завжди кращий: у ньому частіше відбувається конверсія. Але електрон і позитрон багаторазово розсіюються в матеріалі. Якщо перший вимір зробити вже після сильного відхилення, трек гірше пам’ятатиме початковий напрямок. Тому активний кремній ставлять близько до конвертера, а пасивні опори намагаються полегшити. Тонкий передній та товстіший задній відділи LAT — компроміс між кількістю корисних подій і шириною їхнього кутового розподілу.

У технічному описі LAT передній конвертер має 0,03 радіаційної довжини X₀, задній — 0,18 X₀. Радіаційна довжина — характеристика взаємодії високоенергетичних частинок із матеріалом, а не геометрична довжина променя в телескопі. Ці частки дозволяють зіставляти кількість речовини й наслідки для каскаду. Вони не означають, що всі фотони поглинаються на певній жорсткій глибині. Команда LAT: §2.2.1, таблиця 2.

Складання починається з перевірених кремнієвих датчиків. Для LAT датчики завтовшки 400 μm з’єднували по чотири край до краю епоксидним клеєм, а відповідні смужки — тонкими дротяними з’єднаннями. Так утворюється довга драбинка датчиків; чотири драбинки складають шар. Крок між центрами смужок — 228 μm. Це розмір електродної структури, не готова кутова роздільність телескопа.

Датчики й фольги встановлюють на легкі композитні лотки: вуглецеві лицьові шари, вентильована алюмінієва стільникова серцевина, бічні вуглецеві стінки. У модулі 19 лотків; сусідні повернуті на 90°. Вимірювальна пара x/y утворюється між сусідніми лотками, тому «18 пар площин» і «19 лотків» не суперечать одне одному. Бічна електроніка та гнучкі кабелі виводять сигнал, не заповнюючи весь вхід важкими платами. Після кожного етапу потрібно перевірити канали й відносні координати: механічно цілий стек ще не гарантує правильного треку. Опис виготовлення й компонування, §2.2.1.

Калориметр вимірює енергію через світло в кристалах

Після трекера частинки потрапляють у калориметр. У речовині розвивається електромагнітний каскад: гальмівне випромінювання й подальші взаємодії розподіляють енергію між багатьма частинками. У сцинтиляторі частина переданої енергії переходить у короткий світловий сигнал. Фотодіоди перетворюють світло на електричний заряд, а підсилювачі й оцифрування дають числа для реконструкції.

Кожен калориметричний модуль LAT містить 96 оптично відокремлених кристалів CsI(Tl) — йодиду цезію з домішкою талію. Вісім шарів по 12 довгих кристалів почергово повернуті на 90°, щоб бачити просторовий розвиток каскаду. На обох кінцях кристала стоять PIN-фотодіоди; різниця світлових сигналів допомагає оцінити, де вздовж кристала виділилася енергія. Це інший принцип зчитування, ніж координатні смужки кремнію вище. NASA: вузли LAT, первинний опис калориметра, §2.2.2.

Кристали перевіряють за світловим відгуком, оптично розділяють, оснащують фотодіодами та збирають у модулі. Далі потрібні коефіцієнти перетворення сигналу в енергію й залежність від місця проходження частинки. Не можна просто скласти довільні напруги й назвати результат MeV. На рисунку 7 технічної статті команда LAT показала вимір світлової асиметрії на мюонах — реальні калібрувальні дані, а не припущення, що обидва кінці завжди бачать однакове світло.

Навіть калориметр не утримує всю енергію кожного каскаду. Частина може вийти збоку чи знизу; алгоритм використовує форму каскаду для поправки на витік енергії. Тому «енергія, осаджена в кристалах» і «оцінка енергії початкового фотона» — різні величини. Їхній зв’язок перевіряють відомими пучками та моделями відгуку, а невизначеність залишається частиною результату. Команда LAT: §2.2.2, §2.5.1 та рис. 7–8.

Антизбіги відділяють частинку ззовні від корисної події

Космічний протон або електрон теж залишить трек і передасть енергію. Навколо трекера LAT розташовано 89 плиток пластикового сцинтилятора системи антизбігів ACD. Якщо заряджена частинка перетинає оболонку перед входом, там виникає світловий сигнал. Волокна збирають світло й передають його до фотопомножувачів. Подію зіставляють у часі та просторі з треком усередині; для нейтрального вхідного фотона очікується інша картина. Це ознака для відбору, а не безпомилковий паспорт частинки. NASA: ACD.

Є підступ: каскад від справжнього гамма-фотона може послати вторинне випромінювання назад угору — backsplash, зворотний сплеск. Воно здатне викликати сигнал ACD й помилково заборонити корисну подію. Тому оболонку поділили на плитки, а аналіз враховує ділянку біля продовження вхідного треку. Правило «спрацювала будь-яка плитка — відкинути все» втрачало б частину високоенергетичного сигналу.

Плитки перекриваються в одному напрямку, а проміжки в іншому закривають сцинтиляційні волоконні стрічки. Це відповідь на реальну проблему швів, а не вимога зробити суцільний важкий панцир. Підсумковий відбір використовує також якість треків, вершину конверсії та форму каскаду. Є і гамма-фон, який ACD не відрізнить просто за електричним зарядом: наприклад, фотони, утворені взаємодіями частинок поблизу. Команда LAT: §2.2.3 і §2.4.

Треки й віддача: інформація про напрямокВхідний γqe⁻ · 60 MeVe⁺ · 40 MeVγ → W → e⁺ + e⁻p / e⁻ → ACD → SiCsI(Tl) → ACDКонверсіяЗаряджена частинкаЗворотний сплеск− − · Сума імпульсів
Конверсія
γ → W → пара → каскад; вхідна ACD може мовчати.
Заряджена частинка
Вхідна ACD та узгоджений внутрішній трек — ознаки фону.
Зворотний сплеск
Каскад → ACD; потрібне зіставлення плитки й треку, щоб не втратити γ.
Треки й віддача: інформація про напрямок. Власна точна кінематична подія: повні енергії e⁺/e⁻ 40/60 MeV, кути +10°/−5°, умовне важке ядро з енергією спокою 170000 MeV. Пунктир — оцінка за сумою імпульсів двох треків; віддача ядра замикає точний баланс. Вісь z спрямована вниз; масштаб x та z однаковий, довжини умовні. Кути обрані для пояснення, це не симуляція LAT; розсіяння й похибки пропущено. Праворуч — три різні логіки подій, не реальний тригер. Джерело та межі.

Відгалуження · Геометрія та імпульсНеобов’язково · можна пропустити

Чому не можна просто взяти середній кут двох треків?

Напрямки треків треба зважувати їхніми імпульсами, а не просто усереднювати два кути. Для частинки з повною енергією E, включно з енергією спокою, в одиницях c=1:

p=\sqrt{E^2-m_e^2},\qquad \mathbf P=\mathbf p_++\mathbf p_-.

Якби віддачу ядра можна було знехтувати, напрямок суми P наближав би напрямок фотона. Насправді повний баланс містить і імпульс ядра q:

E_\gamma\hat{\mathbf z}=\mathbf P+\mathbf q.

На нашому рисунку обрані повні енергії 40 і 60 MeV та кути +10° і −5°. Середній кут дорівнює 2,5°, напрямок суми імпульсів — приблизно 0,992°. Точний вхідний напрямок у побудованому прикладі — 0°: різницю забезпечує ненульова віддача важкого ядра. За обраної енергії спокою ядра 170000 MeV потрібна енергія фотона 100,000010745 MeV, а не рівно сума 100 MeV. Повний баланс перевіряється для всіх трьох кінцевих тіл.

Це власна ідеальна кінематична подія з навмисно видимими кутами, не типовий запис LAT і не симуляція його точності. Не враховано багаторазове розсіяння, пропуски смужок, втрати на випромінювання й похибки датчиків; ці ефекти додатково ускладнюють справжню реконструкцію. LAT також не має магнітного спектрометра, який у цьому рисунку визначав би знак кожного треку за кривиною. Позначення e⁺/e⁻ — призначені в моделі ролі. PDG: енергія та імпульс, LAT: обмеження трекера.

Модулі мають працювати як один вимірювальний прилад

У LAT 16 пар «трекер — калориметр» стоять сіткою 4×4 на алюмінієвій опорі. Зверху й з боків їх охоплює ACD, а електроніка об’єднує часові сигнали. Тепло відводиться до радіаторів: стабільний вимір потребує справних датчиків, живлення, теплових шляхів і відомої геометрії одночасно. Опора не фокусує гамма-промені, але її деформація здатна зіпсувати зіставлення координат. Команда LAT: §2.2.

Тригер вирішує, коли зчитати прилад: наприклад, узгоджені спрацьовування послідовних площин вказують на проходження частинки. Бортова обробка відсіює значну частину фону, а детальніша наземна обробка поєднує треки, енергії й сигнали антизбігів. У результаті виходить запис події з оцінками напрямку, енергії, часу й невизначеностей. Для небесних координат потрібні ще орієнтація апарата та часові прив’язки. Це межа між детектором і космічною платформою: жоден окремий кремнієвий шар не знає, де на небі пульсар. DAQ та обробка даних, §2.2.4 і §2.6.2.

Перевірки розділяють за помилками. Тест каналів знаходить шум або мертву смужку; проходження мюонів перевіряє координати й ефективність; відомий пучок перевіряє енергію, каскад та відбір; повторення після впливів середовища шукає зміни під час інтеграції. У CERN 2006 року випробовували калібрувальний вузол із двох трекерних і трьох калориметричних модулів та частини плиток ACD. Це не означає, що весь польотний LAT поставили в прискорювальний пучок. Під час складання й випробувань середовища команда також записувала космічні промені та використовувала вибірки мюонів для перевірок. Тут описані документовані випробування команди місії; власного лабораторного вимірювання ми не проводили. LAT: §2.5.1.

COMPTEL отримував конус напрямків із двох взаємодій

За нижчих енергій можна використати комптонівське розсіяння. Фотон передає частину енергії електрону й летить далі в іншому напрямку. Якщо виміряти місце першої взаємодії, місце другої та обидві передані енергії, можна обчислити кут повороту фотона.

COMPTEL мав два відділені на 1,5 m детекторні блоки: зверху сім модулів рідкого сцинтилятора NE 213A, нижче — 14 кристалів NaI(Tl). У потрібному типі події фотон спочатку розсіюється вгорі, а потім поглинається внизу. Фотопомножувачі зчитують світло; співвідношення їхніх сигналів допомагає визначити позиції. Пластикові оболонки антизбігів, час прольоту й форма імпульсу дозволяють відкидати частину небажаних подій. Отже, це не «LAT із меншою кількістю кремнію»: інша геометрія та інші матеріали вимірюють інший механізм. NASA: технічний опис COMPTEL, §III.B.

Два блоки треба зібрати зі сталою відстанню та відомим взаємним положенням; нижні кристали COMPTEL були встановлені на опорній плиті, а більшість електроніки — на окремій платформі поза детекторним вузлом. Для калібрування в польоті між блоками містилися два невеликі сцинтиляційні детектори зі слабкими джерелами кобальту-60. Їхній власний сигнал дозволяв позначати калібрувальні події; для звичайного відбору небесних подій вимагали відсутності такого сигналу. Отже, відому перевірку відділяли від шуканого космічного випромінювання, а не додавали її до зображення неба. COMPTEL: компонування, калібрування й відбір, §III.B.1–2.

Лінія між двома взаємодіями дає напрямок вже розсіяного фотона. Початковий напрямок може лежати під знайденим кутом з будь-якого боку цієї осі в просторі. Для напрямків до джерела на небі вісь треба розвернути: від нижнього поглинача до першого місця взаємодії. Виходить конус можливих напрямків, а на небесній сфері — коло події. Багато кіл від одного джерела перетинаються в узгодженій ділянці. Реальні похибки роблять їх смугами, а фон і кілька джерел вимагають статистичного аналізу. Одне ідеальне коло не є вже знайденою точкою.

COMPTEL: дві взаємодії та коло можливих джерел1 MeVНапрямки ДО джерелаD1D260°E₁ = 0.49456 MeVE₂ = 0.50544 MeVСправжній напрямD1Коло події · θ = 60°Вісь −u · u = D1 → D2D1 → D2 · Розсіяний фотон u
COMPTEL: дві взаємодії та коло можливих джерел. Зліва власний ідеальний приклад 1 MeV: D1 передає електрону 0.49456 MeV, D2 повністю поглинає решту 0.50544 MeV; поворот фотона 60°. Положення умовні, це не розміри COMPTEL. Праворуч косий паралельний вид просторового конуса напрямків ДО джерела: вісь протилежна поширенню D1→D2, півкут 60°. Пунктирне коло з’єднує 73 обчислені напрями; позначений справжній напрям входить до нього. Проєкція не є шкалою кутів. Без роздільності, руху зв’язаних електронів чи неповного поглинання. Джерело та межі.

Відгалуження · З формуламиНеобов’язково · можна пропустити

Як дві енергії задають кут 60°?

Нехай E₁ — енергія, передана в першому розсіянні, E₂ — енергія розсіяного фотона, повністю поглинута в другому блоці. Для вільного електрона, який спочатку нерухомий:

E_(γ) = E_(1) + E_(2),; cos⁡θ = 1 − m_(e)(c)^(2)((1)/(E_(2)) − (1)/(E_(1) + E_(2))).

Усі енергії мають бути в однакових одиницях, тут MeV; mₑc²≈0,511 MeV. Для навчального фотона 1 MeV, що повернув на 60°, отримуємо E₁≈0,49456 MeV, E₂≈0,50544 MeV. Підстановка повертає cos θ=0,5. Сума енергій зберігається, а імпульс віддачі електрона задовольняє його релятивістський зв’язок між масою, енергією та імпульсом.

Якщо другий фотон поглинувся не повністю, послідовність взаємодій переплутана або подія є випадковим збігом, такий кут може бути неправильним чи взагалі фізично неможливим. Рух зв’язаних електронів і роздільність детектора теж розмивають ідеальне коло. Ця формула пояснює механізм; вона не замінює калібрування COMPTEL. NIST: комптонівська формула, §3, рівняння 1, COMPTEL: вимірювані величини.

Кодована маска записує напрямок як тінь

Є спосіб, який не потребує двох послідовних взаємодій одного фотона для вимірювання його кута. Над площиною детекторів встановлюють маску з непрозорими та відкритими ділянками. Джерело з одного напрямку відкидає певний візерунок тіні; інший напрямок зміщує візерунок. За багатьма відліками порівнюють спостережений розподіл із розподілами, очікуваними для різних положень джерела.

SPI на INTEGRAL мав початкову площину з 19 германієвих детекторів і маску приблизно за 1,7 m від неї. Високочистий германій дає спектральну інформацію; його тримають за кріогенних температур, щоб зменшувати струм витоку й шум. Окремий фотон може дати добре виміряну енергію, але сам номер спрацьованого детектора ще не визначає, звідки цей фотон прилетів. Напрямок закодований у статистичній тіні від багатьох фотонів. Число 19 описує первісну конструкцію: воно не є твердженням про нинішню кількість справних детекторів. ESA: SPI, посібник SPI 2022 року, с. 8–12.

У SPI германієві кристали встановлені в алюмінієвих капсулах на холодній берилієвій плиті в кріостаті. Передпідсилювачі, підсилення та вимір амплітуди перетворюють імпульс на енергетичний канал; електроніка додає час. Маска має стільникову опору з Nomex, оболонки та титанове кільце, а її 127 шестикутних комірок містять 63 вольфрамові елементи завтовшки 3 cm та 64 переважно відкриті ділянки. Опора теж поглинає світло, тому «відкрите» не означає рівно 100% пропускання за будь-якої енергії. Бічні й задній активні екрани SPI використовують BGO-сцинтилятор, а не просто копію пластикових плиток LAT. Їхні сигнали допомагають відкидати фон. Конструкція й електроніка SPI, §2.

Для складання важливі взаємне положення маски й детекторів, тепловий режим, справність енергетичних каналів та відомий відгук на напрямок. Крива маска або помилкова геометрія можуть зрушити відновлене джерело; неправильна енергетична шкала зіпсує спектральну лінію. Це різні дефекти, тому самої перевірки «лічильник клацає» недостатньо.

Кодована маска: зміщення тіні дає напрямокМаска · W умовноd · очікувані відліки030001310121324023133034134045350561360610 cmC · після віднімання фонуПробне зміщення kДетектор · j=0…6θ = 11.310°
Кодована маска: зміщення тіні дає напрямок. Власна 1D-маска з повторюваним узором 1110100, не шестикутний узор SPI. Зліва однаковий масштаб осей: крок 1 cm, L=10 cm, зміщення 2 cm; фотони йдуть униз і праворуч під 11.310° до нормалі. Узор продовжений за межі детектора, промені не перестрибують через край. Справа очікувані відліки d та кореляція C після віднімання відомого фону 3; випадковий шум відсутній. Лише ідеальна циклічна реконструкція: без кількох джерел, часткового кодування чи енергетичного пропускання. Джерело та межі.

Відгалуження · Геометрія й обчисленняНеобов’язково · можна пропустити

Як сім комірок знаходять напрямок у навчальній моделі?

Для паралельних променів у плоскому перерізі зміщення тіні залежить від відстані L між маскою й детектором та кута θ від нормалі:

Δx = Ltan⁡θ.

У власному прикладі L=10 cm, крок комірки 1 cm, тінь зміщена на дві комірки: Δx=2 cm, θ≈11,310°. Кут визначає нахил поширення фотонів униз і праворуч; напрямок до джерела протилежний. Намальовані промені проходять через відкриті комірки, а в закритих зупиняються. Повторюваний узор продовжений поза краями показаного детектора, тому тут не вигадана передача фотона з одного краю на інший.

Візьмемо власний циклічний узор 1110100. Для рівномірного фону 3 і внеску джерела 10 у відкриту комірку очікувані, ще не випадкові відліки становлять 3, 3, 13, 13, 13, 3, 13. Віднімемо відомий фон і для кожного пробного зміщення зіставимо залишок з узором: додамо там, де пробна маска відкрита, віднімемо там, де закрита. Одержимо сім значень 0, 0, 40, 0, 0, 0, 0. Максимум на зміщенні 2 повертає правильний кут.

Це ідеальна одновимірна циклічна модель з відомим фоном, без випадкових флуктуацій, неповного кодування та енергетичного пропускання. Її сім комірок не є справжнім шестикутним узором SPI. У реальному приладі накладаються тіні різних джерел, фон змінюється, а детектори мають неоднаковий відгук. Реконструкція мусить враховувати це; красивий максимум у нашій моделі не доводить таку саму точність місії. ESA: принцип тіні й відновлення, §2.6.

Точність однієї події та локалізація джерела — різні речі

У LAT навіть фотони від ідеально точкового джерела після реконструкції розподіляються навколо його положення. Цей розподіл описує функція розсіювання точки, PSF. Її ширина залежить від енергії, напрямку входу, місця конверсії та класу відібраних подій. Оцінка напрямку одного фотона не стає точною лише тому, що на карті його намалювали маленькою крапкою. LAT: трекер і PSF, §2.2.1 та §2.5.

Локалізація джерела використовує багато подій разом: їхній розподіл, енергії, фон, експозицію та модель відгуку. Центр джерела іноді можна визначити набагато точніше, ніж напрямок окремої події. Але не можна без умов ділити будь-яку ширину PSF на корінь із кількості фотонів: нерівномірний фон, сусідні джерела, хвости PSF і систематичні помилки змінюють задачу. Для COMPTEL аналогічно складають інформацію від багатьох кіл, а для SPI — від тіней і різних наведень.

Читати гамма-карту варто з питаннями: який діапазон енергій, який часовий інтервал, як враховані фон та експозиція, якою є невизначеність положення? Колір може позначати інтенсивність або енергію за обраною шкалою; це не колір, який побачило б око. У спектрі лінія й неперервний компонент дають іншу інформацію, ніж часовий графік пульсара чи спалаху. Один прилад створює кілька взаємодоповнювальних видів даних. NASA: гамма-небо, COMPTEL: кола подій.

Напрямок зберігається у слідах, а зображення треба відновити

Тепер початковий список спрацювань уже не виглядає беззмістовним. У LAT вольфрам запускає конверсію, кремній вимірює координати треків, CsI(Tl) дає енергетичний та просторовий відгук каскаду, ACD допомагає відкидати заряджені частинки, а електроніка й обробка поєднують виміри. У COMPTEL дві взаємодії задають коло можливих напрямків; у SPI маска кодує напрямок у тіні. Калібрування й модель фону перетворюють ці сліди на перевірюваний астрономічний висновок.

Для порівняння поверніться до рентгенівського телескопа з ковзними дзеркалами: там потрібну геометрію значною мірою створює оптична поверхня, тут — взаємодії й реконструкція. Далі можна розібрати інший поворот цієї ідеї: як наземна гамма-обсерваторія робить частину атмосфери своїм детектором.