Дві труби можуть збільшувати однаково й показувати по-різному

Уявімо далеку табличку зі стрілкою вгору та крапкою праворуч. В одну лінзову трубу стрілку видно більшою й прямою; в іншу — так само більшою, але стрілка спрямована вниз, а крапка опинилася ліворуч. Друга труба не обов’язково зламана: так може працювати її оптична схема.

Галілеєва схема поєднує збиральний об’єктив із розсіювальним окуляром; Кеплерова — збиральний об’єктив зі збиральним окуляром. Зміна знака другого елемента змінює те, де окуляр перехоплює світло. Звідси випливають орієнтація, потрібна відстань між елементами й доступне оку поле. Museo Galileo: дві схеми в навчальній моделі.

Порівняємо їх на одному далекому предметі й однаковому модулі збільшення 10×. Це навчальні розрахунки, не опис випробуваного набору лінз.

Прямий вид і ширше поле відповідали різним потребам

Збережені труби Галілея показують ранню практику: окремі оправи об’єктива й окуляра, дерев’яна труба та покриття. З інструментами такого типу він спостерігав небо від літа 1609 року. Це не означає, що він одноосібно винайшов телескоп. Museo Galileo: власна колекція інструментів.

У Dioptrice 1611 року Кеплер описав інше поєднання — із додатним окуляром. Опис схеми не треба перетворювати на твердження, що він тоді особисто виготовив і випробував саме такий телескоп. Ширше практично доступне поле стало важливою перевагою, а перевернутість для багатьох астрономічних спостережень була прийнятною. Для наземного користування прямий вид зручніший; Кеплерову систему можна доповнити випрямлювальною оптикою. Museo Galileo: задум нових телескопів.

Це інженерний вибір, а не поділ на «правильний» і «неправильний» телескоп. Прості Галілеєві системи застосовують, наприклад, у театральних біноклях; складніші земні прилади можуть мати додаткові призми або лінзи, тому вже не зводяться до двох елементів. University of Arizona: Galilean telescope і порівняння, слайди 13-34–13-36.

Головна відмінність — до чи після перетину пучка

Рефрактор збирає світло головним лінзовим елементом — об’єктивом. Від однієї дуже далекої точки приходить майже паралельний пучок. Об’єктив робить його збіжним. Інша точка далекого предмета дає інший пучок і, без подальшого втручання, іншу точку зображення. NASA: лінзові телескопи.

У Кеплеровій схемі світло встигає утворити дійсне перевернуте проміжне зображення. Окуляр стоїть далі й у налаштуванні для розслабленого ока перетворює світло від кожної точки цього зображення на свій паралельний вихідний пучок. Між лінзами є доступна площина, де можна розмістити, наприклад, прицільну сітку.

У Галілеєвій схемі від’ємний окуляр стоїть раніше. Він послаблює збіжність саме настільки, щоб промені вийшли паралельно, не встигнувши перетнутися між лінзами. Місце, куди їх зібрав би сам об’єктив, лежить уже за окуляром, але встановлений окуляр змінює подальший шлях. Малювати там дійсне проміжне зображення всієї системи було б помилкою.

Один вхідний напрям — два знаки вихідного кута

Галілеєва схема: d=450 mm, M=+10

O +E −FPvₚ=−45 mm; Dₚ=5 mm

Кеплерова схема: d=550 mm, M=-10

O +E +FPvₚ=+55 mm; Dₚ=5 mm

O — об’єктив; E — окуляр; F — фокус об’єктива; P — зображення апертури.

Тонкі лінзи: fₒ=500 мм, fₑ=−50/+50 мм, D=50 мм, α=0,002 рад. Однаковий поздовжній масштаб, поперечний збільшено; форми лінз символічні. У Галілеєвій схемі сірі штрихи показують, куди світло пішло б БЕЗ окуляра: це не реальні промені й не проміжне зображення. P штрихова/суцільна: уявне/дійсне зображення об’єктива як діафрагми, а не зорі.

На обох схемах кожна трійка променів відповідає одній точці джерела. «Паралельні на виході» не означає, що всі точки неба злилися: сусідні точки мають інші вихідні кути. Саме різницю цих кутів око сприймає як збільшений предмет. University of Arizona: афокальні системи, с. 4-1–4-4.

Коротша труба не обов’язково має менше збільшення

У нашому прикладі об’єктив однаковий. Розсіювальний окуляр ставимо перед його фокусом, збиральний — за ним. Відстані між тонкими елементами становлять відповідно 450 і 550 мм. Обидва прилади збільшують кутовий розмір у десять разів; різниця довжин не означає різниці в модулі збільшення.

Галілеєва схема зберігає орієнтацію двовимірного предмета. Кеплерова без додаткової оптики повертає його на 180°: міняються і верх/низ, і ліво/право. Це не одне лише дзеркальне відбиття. Якщо до системи додати діагональ, призми чи інші елементи, орієнтацію треба простежити заново.

Відгалуження · Довжина й збільшенняНеобов’язково · можна пропустити

Одна угода про знаки дає обидві схеми

Світло йде зліва направо; f_(o) > 0 для збирального об’єктива; f_(e) < 0 для розсіювального та f_(e) > 0 для збирального окуляра. Для Галілеєвої схеми модуль від’ємного фокуса окуляра має бути меншим за додатний фокус об’єктива: тоді відстань між ними додатна. Для далеких предметів і афокального виходу:

d = f_(o) + f_(e), M = (α′)/(α) = − (f_(o))/(f_(e)).

d — відстань між еквівалентними тонкими елементами, α та α′ — малі вхідний і вихідний кути в однаковій угоді. Для f_(o) = 500 мм:

  • f_(e) = − 50 мм → d = 450 мм, M = + 10;
  • f_(e) = + 50 мм → d = 550 мм, M = − 10.

Довжини додаються в мм, а їхнє відношення безрозмірне. Промінь із нахилом α = 0,002 рад виходить із нахилом + 0,02 або − 0,02 рад. Плюс зберігає, мінус змінює орієнтацію. Це параксіальна модель для розслабленого ока, а не правило вимірювання від торців будь-яких реальних оправ. У товстих багатолінзових груп є головні площини й свої посадкові відстані.

Чому в прямій картинці може бути важче знайти край поля

Вихідна зіниця — зображення апертурної діафрагми наступною оптикою. У моделі, де робочий отвір задає об’єктив, окуляр створює зображення саме його отвору. Це зображення входу приладу, а не ще одна картинка зорі.

Додатний окуляр Кеплерової системи дає дійсне зображення цього отвору позаду себе. Око можна розмістити там і приймати пучки різних напрямків. Від’ємний окуляр Галілеєвої системи дає уявне зображення отвору всередині труби; фізично поставити око туди неможливо. У реальних Галілеєвих приладах саме зіниця ока часто стає системною апертурною діафрагмою, а об’єктив відсікає поле. Тому положення ока сильно впливає на видиму область. Greivenkamp: зіниці й Галілеєве віньєтування, слайди 13-13–13-15 та 13-46–13-48.

Орієнтація й доступ світла до ока — різні властивості

Та сама асиметрична мішень

Галілеєва схема

Пряме; M=+10. Частина пучка поза зіницею.

Кеплерова схема

Повернуте на 180°; M=−10. Пучок уміщується.

Пунктир — зіниця ока; колір — пучок

Знак орієнтації показано окремими символами без масштабу збільшення. Кола — перерізи у площині зіниці ока, не фото поля. Навчальний приклад: α=0,004 рад, Dока=5 мм, Dпучка=5 мм; око за 5/55 мм від окуляра. Центри пучків +2/0 мм. Окуляр 20 мм не відсікає ці пучки. Це один випадок віньєтування, не універсальне поле в градусах і не модель сітківки.

Це пояснює типову перевагу Кеплерової схеми в полі, але не робить його безмежним. Край окуляра, польова діафрагма, внутрішні діафрагми та розміри ока все ще можуть відсікати пучки. Віньєтування означає втрату частини потрібного світла через обмежені отвори; воно не тотожне втраті різкості через аберації.

Відгалуження · ЗіницяНеобов’язково · можна пропустити

Де саме лежить зображення об’єктива

Об’єктив-діафрагма є предметом для окуляра на відстані u_(p) = d > 0. За тією самою тонколінзовою угодою, де дійсне зображення за лінзою має додатну відстань:

v_(p) = (1)/(1/f_(e) − 1/d), m_(p) = − (v_(p))/(d), D_(p) = ∣m_(p)∣D.

Для двох наших схем v_(p) = − 45 і + 55 мм від окуляра; при D = 50 мм маємо D_(p) = 5 мм в обох випадках. Мінус указує на уявне зображення з боку об’єктива, плюс — на дійсне з боку ока. Діаметр зіниці завжди додатний, на відміну від знакового масштабу m_(p).

Знак і місце зображення діафрагми не слід плутати з місцем проміжного зображення предмета. Якщо фактично обмежує систему око, її системні вхідну й вихідну зіниці визначають уже від цієї діафрагми. Наведені числа описують зображення заданого об’єктива, а не всі можливі реальні конфігурації.

Відгалуження · Геометрія поляНеобов’язково · можна пропустити

Один числовий приклад відсікання пучка

Для рисунка візьмемо інший напрям α = 0,004 рад та умовну зіницю ока діаметром 5 мм. Вона розташована за 5 мм від від’ємного окуляра або за 55 мм від додатного. Тонколінзовий розрахунок дає у площині ока однакові пучки діаметром 5 мм, але їхні центри лежать на +2 і 0 мм від осі.

Перше коло частково виходить за отвір ока; друге вміщується. При зміні знака вхідного кута перший зсув стає −2 мм. На осі обидва пучки вміщуються в цій конфігурації. Це перевірка геометрії, не вимірювання відсотка світла чи повного поля. Інші діаметри й відстань ока дадуть інший результат; окуляр діаметром 20 мм у цьому прикладі не є обмеженням.

Дві лінзи ще треба втримати на спільній осі

Об’єктив ставлять з боку предмета, окуляр — з боку ока. Оправа утримує кожний елемент; труба з’єднує їх; фокусер змінює осьову відстань для налаштування на предмет та око. Апертурна діафрагма визначає робочий отвір, а правильно розміщені внутрішні діафрагми перехоплюють зайве світло, зберігаючи потрібні пучки.

Оптична схема потребує механічного носія
±12345
  1. Апертурна діафрагма: задає робочий отвір
  2. Об’єктив та оправа: утримують елемент без перекосу
  3. Труба й внутрішні діафрагми: тримають вісь і відсікають зайве світло
  4. Фокусер: змінює положення вздовж осі
  5. Окуляр в оправі: від’ємний або додатний за схемою

Складальні проміжки, товщини й діаметри умовні; це не розмірне креслення або перевірений комплект. Символ ± означає вибір знака окуляра. Діафрагми не повинні довільно перекривати потрібне поле; їх перевіряють за пучками.

Порядок навчального складання спочатку перевіряють на схемі: знак і характеристики лінз → потрібна відстань та хід фокусування → оправи й співвісність → діафрагми → перевірка зображення. Придатність двох лінз не випливає лише з того, що вони вмістилися в трубу. Навіть готові навчальні набори мають окремі тримачі, роздільники й рухомі частини труби. Архівний посібник Taking a Closer Look, список деталей на с. 4.

Орієнтацію реальної поверхні не визначають словом «збиральна» без решти конструкції. У музейного телескопа 2428 плоско-опуклий об’єктив стоїть опуклим боком назовні; його збережений двоввігнутий окуляр є заміною XIX століття. Сучасна група може складатися з кількох лінз і потребує власного припису орієнтації. Наші тонкі символи не є таким приписом. Museo Galileo: точний опис 2428.

Три схожі скарги можуть мати різні причини

Кольорова облямівка може виникати через дисперсію: для різних довжин хвиль одна проста лінза не забезпечує однакового фокусування. Обертання ручки вибирає компроміс, але не усуває саму залежність від кольору. Наступна стаття розбере ахромати й апохромати; «Кеплерова» або «Галілеєва» описує розташування й знаки, а не ступінь кольорової корекції. University of Arizona: Chromatic Aberration, с. 4-5.

Відблиск чи тьмяна завіса можуть походити від паразитних відбиттів і світла, яке проходить небажаним шляхом. Покриття, внутрішні поверхні й діафрагми мають інші задачі, ніж зміна знака окуляра. Довільно звузити всі отвори — означає ризикувати корисною апертурою та полем.

Асиметрична нерізкість або зміщення поля при фокусуванні змушують перевірити центрування, нахил і люфт оправ/фокусера. Ідеальна схема припускає спільну вісь; перекіс порушує це припущення. У реальних компонентах також важливі товщина, криві поверхні та допуски, які тонколінзове порівняння не обчислює. Edmund Optics: межі першого порядку й реальні елементи.

Для прямого виду, широкого поля й знімання потрібні різні рішення

Галілеєва схема дає прямий вид і коротшу відстань між елементами за тих самих фокусів за модулем. Її обмеження — доступ ока до пучків і вузьке практичне поле. Кеплерова дає реальну проміжну площину й доступне зовнішнє зображення діафрагми, але потребує додаткової оптики, якщо треба випрямити наземний вид. Дві прості лінзи в обох випадках не обіцяють відсутності аберацій.

Камера без власного об’єктива вимагає іншого рішення: сенсор треба поставити в площину дійсного зображення об’єктива. Це не те саме, що приєднати його замість ока до афокального паралельного виходу. Камера зі своїм об’єктивом може приймати такий вихід за відповідної конфігурації; тут цей комплект не розраховано й не випробувано.

Спробуйте самі відповісти: де зійшлося б світло Галілеєвої труби без окуляра і чому з окуляром воно там не сходиться? Чому 450 і 550 мм можуть давати однакові 10×? Чому пряме зображення не гарантує широкого поля? Ці три відповіді пов’язують геометрію з тим, що бачить спостерігач.

Повторити спільний принцип можна в «Як працює телескоп?». Далі курс переходить до кольорової корекції та документованої навчальної збірки з готових лінз. Фізичної збірки чи випробування описаних тут прикладів не виконано.