Як отримати довгий фокус без такої самої довгої труби?
У ньютонівському рефлекторі головне дзеркало збирає світло, а невелике плоске лише повертає пучок убік. Тепер поставимо замість плоского криве вторинне дзеркало. Воно змінюватиме збіжність променів, тож зображення можна винести за головне дзеркало й зробити більшим. Камера або окуляр опиняться ззаду, а труба може бути значно коротшою за ефективну фокусну відстань.
Класичний Кассегрен має увігнуте параболічне головне й опукле гіперболічне вторинне; Грегорі — параболічне головне й увігнуте еліпсоїдальне вторинне; Річі—Кретьєн — два гіперболоїди, увігнутий головний та опуклий вторинний. Важливо й те, де стоїть вторинне: до первинного фокуса чи після нього. Ця невелика на словах зміна визначає напрямок пучка, довжину корпусу, похибки та спосіб контролю поверхонь. University of Arizona: Reflective Systems, с.22–25.
Розглянемо схеми, у яких світло від вторинного повертається крізь центральний отвір головного. Є інші виходи й позаосьові варіанти. Три названі базові системи дзеркальні: їх не слід автоматично називати катадіоптричними. Schmidt–Cassegrain із коригувальною пластиною — вже інша оптична конструкція. Наявність лінз в окулярі також не перетворює сам двозеркальний об’єктив на Schmidt–Cassegrain.
Точні промені нижче обчислені для власних умовних рецептів. Автор не виготовляв і фізично не випробовував ці прилади. Відрізнятимемо математичну перевірку, опубліковану документацію та дії, потрібні в реальній майстерні.
Задум, робочий інструмент і вдосконалення — різні події
Джеймс Грегорі описав свій задум у Optica Promota 1663 року. Складність полягала у виконанні потрібних дзеркальних поверхонь. У листі Ньютона, опублікованому 1672 року, є посилання на цю книгу й невдалу спробу Грегорі та майстра Ріва. Це свідчення труднощів тодішнього виготовлення, а не доказ оптичної неможливості схеми. Newton Project: текст Philosophical Transactions №83.
Той самий випуск містить переклад повідомлення де Берсе про задум Кассегрена: увігнуте головне з отвором і опукле вторинне. Дата публікації — 20 травня 1672 року. Опис задуму не засвідчує вже виготовлений інструмент. Ньютон сперечався з його перевагами, але його полеміку не можна підставляти замість сучасного розрахунку.
А в записі засідання Royal Society за 5 лютого 1673/74 року вже описано демонстрацію Гуком рефлектора із прямим зображенням за принципом Мерсенна й Грегорі. Подвійний рік збережено як у джерелі: це той випадок, де календарний запис може породити різні дати в коротких переказах. Маємо конкретний запис про працездатний прилад, без потреби оголошувати його абсолютний світовий пріоритет. Перевиданий запис, Early Science in Oxford, т.VII, друкована с.417, PDF с.37.
Річі та Кретьєн працювали вже з іншою задачею: добрим зображенням у ширшому полі. Історія оптичної майстерні Паризької обсерваторії пов’язує їхню роботу там із 1926/27 роками. Це перевірена локальна історія виконання, а не встановлення дати всіх попередніх теоретичних результатів. Observatoire de Paris: історія лабораторії.
Можна простежити й робочу класичну систему: у власному технічному описі 200-дюймового телескопа Гейла Айра Бовен називає параболічне головне з фокусом 16,5 м та кассегренівський вихід із ефективним фокусом близько 80 м. Це параметри того історичного опису, не точний рецепт для копіювання. Ira S. Bowen: The 200-inch Hale Telescope, с.1.
Кассегрен перехоплює пучок до першого фокуса
Уявіть головне параболічне дзеркало саме по собі. Паралельне осьове світло після відбиття зійшлося б у його фокусі F₁. Поставимо перед цією точкою вторинне, опуклою відбивною стороною до головного. Воно перехопить ще збіжний пучок і відправить його назад. Кривина вторинного обрана так, щоб промені зійшлися вже за головним.
До вторинного пучок іще не утворив справжнього проміжного зображення. Точка F₁ показує, куди він прямував би без перехоплення. Потрібний вторинний профіль — частина гіперболоїда: його геометрія переводить цю збіжність у новий фокус. Плоске дзеркало такого збільшення масштабу не дало б.
Центральний отвір пропускає повернений вузький пучок. Сам отвір не фокусує і нічого не виправляє; це місце для проходу світла. Якщо зробити його замалим, він зріже частину пучка, особливо для точок поза центром поля. Якщо збільшити без потреби, зменшиться корисна площа головного. Перевіряють також тінь вторинного, тримач і бленди, а не лише два діаметри в каталозі.
Грегорі дає променям спочатку перетнутися
Відсуньмо вторинне за F₁. Промені від параболічного головного тепер встигнуть зійтися, утворити дійсне проміжне зображення й знову розійтися. Їх перехоплює увігнуте вторинне. Для осьової пари спряжених точок придатний еліпсоїд: світло з одного його фокуса після відбиття збирається в другому.
Це пояснює обидві відмінності від класичного Кассегрена. Вторинне має інший знак кривини, бо приймає розбіжний пучок. Корпус у такому порівнянні довший, бо треба дати місце первинному фокусу. Додаткове перетинання променів змінює орієнтацію зображення: без додаткових обертальних вузлів Gregorian дає пряме земне зображення там, де класичний Кассегрен його перевертає.
Реальний проміжний фокус корисний, коли в ньому треба керувати полем або тепловим навантаженням. Наприклад, позаосьова грегоріанська компоновка сонячного DKIST веде світло далі до системи Coudé та приладів. Її децентрований шлях показує також, що центральне екранування не є обов’язковою властивістю кожного варіанта сімейства. Це професійний сонячний прилад; його призначення не є інструкцією спостерігати Сонце домашньою моделлю. NSO: Follow the Photons.
Одна апертура й однаковий модуль ефективного фокуса
Класичний Кассегрен
Опукле вторинне перехоплює збіжний пучок до F₁. Пунктир — продовження без вторинного, не додаткове світло.
Грегорі
Увігнуте вторинне стоїть після дійсного проміжного F₁: промені встигають перетнутися й розійтися.
Річі—Кретьєн
Опукле вторинне до параксіального F₁. Гіперболічне головне саме по собі не збирає всі осьові промені в одну точку.
У рисунку всім трьом системам задано діаметр 200 мм і модуль ефективного фокуса 5500 мм. Грегорі довший за два інші навіть за однакового масштабу зображення. Це наслідок місця вторинного, а не випадковий розмір ілюстрації.
Річі—Кретьєн змінює обидві поверхні заради поля
Параболоїд добре збирає паралельний осьовий пучок, проте це ще не обіцянка доброго зображення далеко від осі. У класичному Кассегрені лишається кома: від позаосьової точки різні частини зіниці дають зміщення, що утворюють асиметричну пляму. Перефокусування саме по собі її не прибирає.
У Річі—Кретьєні, RC, головне роблять увігнутим гіперболоїдом, вторинне — опуклим гіперболоїдом. Разом вони можуть скасувати сферичну аберацію й кому третього порядку. Головне тут не зобов’язане саме по собі бути ідеальним осьовим параболоїдом: оцінюють спільний результат двох поверхонь. Lallo 2012, розділ4.2, рівняння1–2.
«Третього порядку» обмежує твердження. Вищі порядки лишаються. Також RC не усуває автоматично астигматизм і кривизну поля. За астигматизму дві взаємно перпендикулярні структури пучка мають різні положення найкращого фокуса; за кривизни поля найкраща поверхня зображення не збігається з плоским сенсором. Тому слово RC не замінює даних про коректор, поле й розмір камери.
| Схема | Вторинне й первинний фокус | Що дають форми | Що перевіряти поза віссю |
|---|---|---|---|
| Класичний Кассегрен | Опукле до F₁ | Точне осьове спряження параболоїда й гіперболоїда | Кому, астигматизм, кривизну поля |
| Класичний Грегорі | Увігнуте після дійсного F₁ | Осьове спряження параболоїда й еліпсоїда | Кому, астигматизм, кривизну поля |
| Річі—Кретьєн | Опукле до параксіального F₁ | Спільне скасування сферичної аберації й коми третього порядку | Астигматизм, кривизну поля, вищі порядки |
Відгалуження · Конічні поверхніНеобов’язково · можна пропустити
Глибше: як задати форму без двозначного слова «гіперболічна»
Вісь x спрямована від головного до неба, вершина головного стоїть у x=0. Вхідне світло йде до зменшення x. Для поверхні з вершиною v, поперечним радіусом r та конічною сталою K виберемо ближню до вершини гілку:
(r)^(2) − 2R(x − v) + (1 + K)(x − v)^(2) = 0, x − v = ((r)^(2))/(R(1 + √(1 − (1 + K)(r)^(2)/(R)^(2)))).
У цій конвенції R₁=+2000 мм. Для опуклого вторинного Кассегрена R₂ додатний, для увігнутого Грегорі — від’ємний. Це знаки явного рівняння, не універсальне правило всіх оптичних програм. K=−1 задає параболоїд, − 1 < K < 0 — витягнутий еліпсоїд, K < − 1 — двопорожнинний гіперболоїд, потрібну гілку якого вибрано біля вершини.
| Власний рецепт | Відстань вершин s, мм | K₁ | R₂, мм | K₂ |
|---|---|---|---|---|
| Класичний | 800 | −1 | +4400/9 | −169/81 |
| Грегорі | 11600/9 | −1 | −4400/9 | −81/169 |
| RC | 800 | −123/121 | +4400/9 | −1631/729 |
Для всіх D=200 мм, вторинне Ø80 мм, отвір головного Ø50 мм, кінцева площина x=−300 мм. Це ідеальні центровані поверхні для пояснення, без готової механіки й виробничих допусків.
У класичній схемі фокуси гіперболи лежать у x=1000 і x=−300 мм; різниця відстаней до них стала й дорівнює 900 мм. Для еліпса Грегорі сума тих відстаней дорівнює 16900/9 мм. Окрема перевірка цієї геометрії та сталого осьового шляху перевіряє трасировщик незалежно від картинки. Для RC додатково звірено конічні сталі з рівняннями Lallo й масштабування залишкових аберацій.
Точні профілі: кривина стає видимою зі збільшенням
Класичний Кассегрен
Грегорі
Річі—Кретьєн
Гіперболоїд не означає універсально «глибший за параболоїд». Порівняння має фіксувати R, апертуру й координати. За однакового R наш член четвертого порядку залежить від 1+K: знак і величина відхилення визначаються рівнянням. Самого схожого силуету недостатньо, щоб упізнати або прийняти точну поверхню.
Ефективний фокус визначає масштаб, а не метри пройденого шляху
Візьмімо класичний навчальний рецепт. Первинний фокус — 1000 мм від головного, вторинне стоїть на 800 мм. Воно перехоплює світло за 200 мм до F₁ і спрямовує до фокуса на 300 мм за головним. Після вторинного до кінцевого фокуса лишається 1100 мм. У першому порядку вторинне збільшує масштаб у 1100/200=5,5 раза. Система має ефективний фокус 5500 мм, хоча між вершинами дзеркал лише 800 мм.
Сенс цього числа видно без матриць. Від двох близьких напрямків на небі зображення розходяться приблизно на F·α, якщо малий кут α виміряно в радіанах. За F=5500 мм одна кутова секунда дає близько 26,7 мкм у площині зображення. Це не означає, що система розділяє одну секунду: розділення залежить також від апертури, дифракції, якості, атмосфери й детектора.
Сума довжин від вхідної площини x=1400 мм до вихідного фокуса для ідеального осьового пучка тут 3300 мм. Вона не дорівнює 5500 мм. Ефективний фокус описує перетворення кута у розмір зображення, а не довжину складеної ламаної. Для Грегорі з тим самим |F| осьовий шлях дорівнює приблизно 4277,78 мм, а не 5500 мм.
Відгалуження · Перший порядокНеобов’язково · можна пропустити
Глибше: виводимо фокус зі зміни нахилів
Нехай y — мала висота на головному, u — малий нахил променя. Після кожного відбиття рахуватимемо поздовжній шлях далі за ходом світла, наче вісь розгорнули. Тоді для паралельного осьового входу:
u_(1) = − (y)/(f_(1)), y_(2) = y + su_(1), u_(2) = u_(1) − φ_(2)y_(2), φ_(2) = − (2)/(R_(2)).
Тут f₁=1000 мм, s=800 мм, R₂=4400/9 мм. Звідси y₂=0,2y, u₂=−y/(5500 мм). Поширення після вторинного до перетину з віссю дає l=−y₂/u₂=1100 мм. Повертаючись до фізичної координати, xвих=s−l=−300 мм.
Для ненульового вхідного нахилу той самий результат дає матриця:
(1 0; − φ_(2) 1)(1 s; 0 1)(1 0; − 1/f_(1) 1) = (A B; C D), F = − (1)/(C), l = − (A)/(C).
Кожна матриця має визначник 1; добуток теж. Окремо числова похідна координати зображення за малим вхідним кутом у точній трасировці дає +5500 мм для Кассегрена й RC, −5500 мм для Грегорі. Мінус позначає протилежний напрямок масштабу за однакової кутової конвенції. Це не від’ємна довжина труби. Формальний центральний промінь для похідної математично продовжено крізь екранування; його не показано як фізично відкрите світло.
Наближення першого порядку пояснює масштаб і фокус. Воно не передбачає розмір коми чи астигматизму: для цього потрібна точна трасировка або абераційний розрахунок.
Зробити гладку поверхню й зробити правильну поверхню — різні роботи
У виготовленні параболічного дзеркала ми відділили грубу кривину, тонке шліфування, полірування й фігурування. Тут той самий причинний ланцюг ускладнюється: обидва дзеркала повинні відповідати одному рецепту, а контроль вторинного залежить від його форми й доступних спряжених точок.
Починають із креслення оптичної пари та матеріалів: діаметри, товщини, отвір, вершини, радіуси, K, посадки й допустимі деформації. Радіус визначає базову силу поверхні; конічна стала — її відхилення від сфери. Після отримання кривини й гладкості малі керовані зняття матеріалу доводять асферику. Вимірювання має показувати, де і скільки відхиляється поверхня, щоб наступне полірування мало конкретну мету. Одна вдала центральна пляма не вимірює весь профіль.
З увігнутим вторинним Грегорі можна будувати контроль навколо двох дійсних спряжених точок еліпсоїда. Для опуклого гіперболоїда звичайне розміщення ножа в дійсному центрі кривини, як біля увігнутої сфери, непридатне: потрібного доступного повернення там немає. Потрібна інша оптична тестова конфігурація, калібрування й узгодження з рецептом.
Конкретний приклад — тест Гіндла запасного вторинного Hubble. У звіті Роберта Паркса описано велику швидку сферу, що повертає тестовий пучок до інтерферометра. Встановлення повторювали з переставлянням обладнання, а калібрування відділяли від даних самого дзеркала. Але в цій установці було видно лише 85% осьової апертури, а довгий повітряний шлях додавав шуму. Перевірявся запасний елемент; його дрібні дефекти не можна автоматично приписати польотному дзеркалу. Parks, 15 березня 1991, резюме й опис установки, PDF с.2–3.
Цей приклад показує, чому назва тесту ще не є сертифікатом якості. Потрібні охоплена апертура, похибка положень, калібрування допоміжних поверхонь і незалежна перевірка. Після фігурування покриття й оправа теж не повинні зіпсувати форму: напруження, притиск чи температурний градієнт можуть змінити вже готовий профіль.
Hubble поєднує дзеркала, бленди, ферму й регулювання
Hubble — конкретна реалізація RC: номінальний діаметр головного 2,4 м, ефективний фокус близько 57,6 м, тобто f/24. У таблиці Lallo оптичний діаметр вторинного становить 281 мм, а разом із корпусом — 310 мм. Округлене «близько 30 см» не дає права замінити оптичний діаметр корпусним у розрахунку пучка. Номінальні округлені параметри Hubble також не є нашим точним 200-мм рецептом.
Hubble: оптика потребує цілого механічного каркаса
- Головне: увігнутий гіперболоїд, Ø2,4 м
- Вторинне: опуклий гіперболоїд, оптичний Ø281 мм
- Бленди відсікають небажані напрямки світла
- Графіт-епоксидна ферма утримує геометрію
- Приводи вторинного регулюють його положення
- Задня фокальна область і наукові прилади
Головне має полегшену стільникову будову. Відбивний алюмінієвий шар і захисний фторид магнію забезпечують потрібні спектральні властивості; самі покриття не виправляють неправильну асферику. Графіт-епоксидний каркас утримує взаємне положення дзеркал, а приводи вторинного дозволяють його регулювати. Матеріали та тепловий режим потрібні, щоб зберігати геометрію, а не лише пережити навантаження. NASA: Optics, Lallo: конструкція OTA.
У звичайній центрованій конструкції тримач вторинного перекриває частину апертури, а його розтяжки змінюють дифракційну картину. Бленди мають іншу роботу: не дати небажаному світлу потрапити до детектора без потрібних відбиттів або після розсіяння. Їхні краї перевіряють на всьому робочому полі, щоб корисні пучки не зрізалися. Чорна внутрішня поверхня корисна, але сама по собі не замінює правильної геометрії отворів і екранів.
Помилка головного Hubble після запуску 1990 року була помилкою форми, а не доказом хибності сімейства RC. Розслідування виявило неправильне складання вимірювального нуль-коректора; суперечливі допоміжні тести не були належно враховані. Урок — перевіряти не лише дзеркало, а й еталон, який керує його виготовленням. Згодом коригувальна оптика в науковому тракті компенсувала відому аберацію; основне дзеркало на орбіті не переполіровували. NASA: анотація Optical Systems Failure Report, 1990, NASA: корекція оптики.
Відгалуження · ЧутливістьНеобов’язково · можна пропустити
Глибше: чому малий рух вторинного помітно зміщує фокус
Для нашого класичного рецепта залишимо кривини сталими й трохи змінимо відстань вершин s. Із матриці вище положення вихідного фокуса x=s−l має похідну:
(dx_(out))/(ds) = 1 + (M)^(2) = 1 + (5.5)^(2) = 31.25.
Отже, зміщення вторинного на 10 мкм біля номінального положення дає приблизно 0,313 мм зміщення фокуса в нашій фізичній координаті. Це локальна оцінка першого порядку, перевірена числовою різницею; вона не є універсальним паспортним значенням для всіх RC і Gregorian.
Можна знову потрапити сенсором у фокус, але це не відновлює автоматично номінальні аберації. Нахил або децентрування вторинного можуть зіпсувати симетрію поля; неправильна K лишиться неправильною після пересування камери. Тому при складанні потрібні керовані осьові й кутові регулювання, стабільні посадки та перевірка зображення в центрі й поза ним.
Позаосьова пляма розповідає більше, ніж центральна зірка
Уявіть камеру з плоским сенсором. Центр наведено різко, але біля краю зірки витягнуті. Це може бути кома, астигматизм, кривизна поля, нахил сенсора або поєднання причин. Назва оптичної схеми звужує пошук, проте не замінює вимірювання по полю.
На карті нижче ті самі три ідеальні рецепти отримують точкове джерело під кутом близько 0,172°. Кожна точка показує, де один відкритий промінь перетинає задану площину. Спільний масштаб дозволяє порівняти геометрію; це не яскравість зірки і не врахована дифракція.
Плями на одній плоскій площині зображення
Класичний Кассегрен
Грегорі
Річі—Кретьєн
У RC пляма тут не перетворилася на крапку. Вона навіть не мусить бути найменшою на кожній довільно вибраній плоскій площині. Корекція коми третього порядку не скасовує астигматичне розділення фокусів і кривизну поля. У реальному приладі потрібний результат оцінюють разом із коректором, діапазоном довжин хвиль, сенсором, положенням найкращого фокуса та допусками.
У моделі окремо перевірено саме корекцію порядку: коли подвоїти малу висоту променя, виділена коматична складова класичної системи росте приблизно вчетверо. У RC вона починається з вищого члена й у цій перевірці росте приблизно в 16 разів. Це перевірка масштабування залишку, а не твердження, що RC має у 16 разів кращу фотографію.
Обираємо пару дзеркал разом із задачею й методом контролю
Для вузького поля важливими можуть бути доступний задній фокус і потрібний масштаб. Класичний Кассегрен дає їх із параболічним головним, але потребує точної опуклої асферики й перевірки коми. Якщо потрібен дійсний проміжний фокус і підходить довший корпус, корисна грегоріанська геометрія. Для ширшого поля RC дає кероване скасування коми третього порядку, проте вимагає двох узгоджених гіперболоїдів і перевірки решти аберацій.
Перед виготовленням або складанням перевірте один повний рецепт: визначення радіусів і K; відстані вершин; діаметри дзеркал, отвору, тримачів і бленд; потрібне поле та запас місця для приладу. Потім узгодьте спосіб контролю кожної поверхні, контроль оптичної пари й точність механічних регулювань. Під час приймання окремо оцінюють осьову якість, форму плям по полю та їхню зміну з фокусом і температурою. Сам лазер, який повернувся до мітки, не вимірює правильність конічної сталої.
Два кривих дзеркала дають більше свободи, ніж головне з плоским відхилювачем. Ця свобода працює тоді, коли форма, розташування, контроль і механіка описують одну й ту саму систему.