Уяви місячний полудень: ґрунт залитий сонячним світлом, тіні різкі, а над горизонтом — чорне небо. Сонце є, день є, блакитного купола немає. Чому ж на Землі для чорного неба зазвичай доводиться чекати ночі?
Удень земне небо блакитне, бо молекули повітря розсіюють сонячне світло, ефективніше — його короткі хвилі. Уночі Земля перекриває сонячне освітлення, і яскравий денний фон згасає. Але це ще не пояснює, чому його не замінює суцільне світіння всіх зір. До цього другого питання повернемося, коли простежимо шлях одного променя.
Світло має потрапити до ока
Уяви ліхтарик, спрямований упоперек темної кімнати. На стіні видно освітлену пляму. Якщо в повітрі є пил, збоку можна помітити й сам пучок: частина світла змінює напрямок на пилинках і потрапляє в око. Саме така зміна напрямку називається розсіюванням.
Цей приклад пояснює шлях світла, але не колір неба: великі пилинки й молекули повітря взаємодіють зі світлом по-різному. Для блакитного дня достатньо навіть чистого повітря — передусім молекул азоту й кисню. Сонце освітлює їх, а вони розсіюють частину світла в наш бік. Тому світло приходить і з ділянок неба далеко від Сонця. NASA: розсіювання світла.
У майже порожньому просторі між освітленими предметами такого яскравого атмосферного фону немає. Промінь, що проходить повз око, сам себе не показує. Можна бачити яскраво освітлений ґрунт і водночас чорне небо над ним.
Саме таке порівняння дає Місяць. Там є вкрай розріджене газове оточення — екзосфера, але немає щільної земної атмосфери, яка створила б блакитний купол. Це описує NASA в огляді місячних умов.
Чому повітря додає саме блакитного
Сонячне світло містить цілий набір видимих кольорів. Призма може розділити їх у кольорову смугу — спектр. У світла є хвильові властивості: довжина хвилі — відстань між сусідніми гребенями світлової хвилі. У видимому спектрі червоному відповідають довші хвилі, синьому й фіолетовому — коротші. NASA: видиме світло.
Молекули повітря набагато менші за довжину хвилі видимого світла. У цих умовах короткі хвилі розсіюються ефективніше за довгі. Це релеївське розсіювання. Коли дивимося на чисте небо осторонь Сонця, до нас надходить світло з посиленою часткою коротких хвиль, і ми сприймаємо його як блакитне.
Червоне світло теж розсіюється, лише слабше. Повітря не сортує промені на ті, що «завжди летять прямо», і ті, що «завжди повертають». Воно поступово змінює співвідношення кольорів у прямому та розсіяному світлі. NASA: як розсіювання залежить від довжини хвилі.
На схемі порівняй дві умови окремо: чи є молекули, здатні спрямувати світло до ока, і чи освітлює їх Сонце. Ідеальний вакуум допомагає подумки прибрати першу умову, земна ніч — другу.
Звідки світло потрапляє до ока?
01 Земля · день
Повітря спрямовує частину сонячного світла вбік. До ока доходить суміш із посиленою часткою коротких хвиль — бачимо блакитне тло.
02 Вакуум · день
Немає молекул, які розсіяли б світло до ока з цього напрямку. Сонце освітлює предмети, але блакитного атмосферного тла немає.
03 Земля · ніч
Після сутінків Земля затіняє повітря над нічним боком. Денний сонячний фон згасає; лишаються зорі та слабші джерела світла.
Відгалуження · Сприйняття кольоруНеобов’язково · можна пропустити
Якщо фіолетове розсіюється сильніше, чому небо не фіолетове?
Правило розсіювання описує лише одну ланку. Щоб отримати колір, треба знати ще й те, скільки світла кожної довжини хвилі надходить від Сонця та як на всю суміш реагує людський зір.
У сонячному спектрі синього світла більше, ніж фіолетового, а наше око менш чутливе до фіолетової частини. Розсіяне світло містить різні довжини хвиль; ми сприймаємо їхню суміш як блакитну. Тому «найсильніше розсіюється» не означає «саме такий колір обов’язково побачимо». NWS: чому небо блакитне, а не фіолетове.
Фіолетове світло не мусить зникнути з неба, щоб небо виглядало блакитним. А для точного відтінку недостатньо намалювати синій промінь: потрібні спектр світла, стан атмосфери та модель зору.
Відгалуження · Механізм і розрахунокНеобов’язково · можна пропустити
Наскільки сильніше розсіюється синє світло?
Молекула не працює як крихітне тверде дзеркало. У класичному поясненні електричне поле світлової хвилі змушує зв’язані заряди в ній коливатися. Коливні заряди випромінюють світло в різних напрямках — дещо схоже на роботу антени. Ця аналогія стосується випромінювання, а не форми молекули.
Для видимого світла й молекул повітря ефективність розсіювання наближено обернено пропорційна четвертому степеню довжини хвилі. Це випливає з моделі релеївського розсіювання в курсі Річарда Фіцпатріка, UT Austin.
Порівняймо синю хвилю 450 нм і червону 650 нм. Нанометр, скорочено нм, — мільярдна частина метра. Нехай σ(λ), читаємо «сигма від лямбда», позначає ефективний переріз розсіювання: міру того, наскільки охоче молекула розсіює світло з довжиною хвилі λ. Переріз має одиниці площі, але тут потрібне лише відношення:
(σ(450 нм))/(σ(650 нм)) ≈ (((650)/(450)))^(4); ≈ (1,444)^(4) ≈ 4,35.
Ділимо довжину червоної хвилі на довжину синьої — отримуємо приблизно 1,444. Множимо це число саме на себе чотири рази: квадрат дає близько 2,086, ще один квадрат — 4,35. Нанометри в частці скорочуються.
За однакових інших умов молекула розсіює світло 450 нм приблизно в 4,35 раза ефективніше, ніж світло 650 нм. Для однакових довжин хвиль вийшла б одиниця — очікувана рівність.
Це наближене порівняння для молекулярного розсіювання. Воно не означає, що в готовому небі синього рівно в 4,35 раза більше: Сонце постачає різні кількості світла на різних хвилях, атмосфера змінює його вздовж шляху, а око по-різному реагує на спектр. Формула не описує довільні пилинки чи краплі хмари.
Довший шлях — червоніший захід
Тепер змінимо геометрію. Коли Сонце високо, його світло проходить до поверхні порівняно короткий шлях крізь атмосферу. Біля горизонту промінь іде навскіс і проходить значно більше повітря. Не тому, що атмосфера ввечері раптом потовщала: змінився напрямок променя.
Уздовж довгого шляху короткі хвилі сильніше вибувають із прямого пучка через розсіювання. У світлі, що продовжує йти від Сонця, зростає частка довших хвиль. Тому низьке Сонце й освітлені ним хмари можуть виглядати помаранчевими чи червоними. Це той самий механізм, що дає блакитний день, але тепер ми стежимо за світлом, яке залишилося у прямому напрямку. NASA Earth Observatory: довгий шлях світла на заході.
Червоний захід не означає, що все небо одночасно мусить стати червоним. У різних напрямках бачимо світло з різними шляхами; хмари, пил і серпанок змінюють картину. Точний відтінок конкретного вечора це коротке пояснення не передбачає.
Хмари теж показують межу молекулярного правила. Їхні краплі значно більші за молекули й розсіюють видимі кольори менш вибірково. Освітлена білим світлом хмара може здаватися білою; її товста нижня частина — сірою, бо до неї доходить менше світла. NOAA: кольори хмар.
Уночі зникає підсвічування, повітря залишається
Коли місце спостереження опиняється на нічному боці Землі, планета перекриває пряме сонячне світло. Молекули над нами залишаються, але джерело яскравого денного фону вже не освітлює їх так, як удень. Розсіювання не «вимикається»: змінюється освітлення. NASA StarChild: день, ніч і темний космос.
Одразу після заходу ще світло. Сонця з поверхні не видно, а частина атмосфери вище лишається освітленою й розсіює його світло до нас. Це сутінки. У міру занурення Сонця під горизонт денне підсвічування слабшає. NWS: що таке сутінки.
Нічне небо при цьому не абсолютно чорне. Повітря розсіює місячне світло й світло міських ліхтарів. Є й слабке власне світіння верхньої атмосфери — airglow: атоми та молекули віддають енергію, отриману від сонячного випромінювання. NASA про природне світіння атмосфери. «Чорне» в назві — наш звичний опис темного тла, а не твердження про цілковиту відсутність світла.
Чому всі зорі не замінюють денне світло?
Земна тінь пояснила, куди подівся сонячний фон. Але зорі продовжують світити. Чому між ними лишаються темні проміжки?
Відповідь «вони далеко» здається достатньою, доки не поставити ще одне запитання: а скільки їх на дедалі більших відстанях? Уявімо спрощений Всесвіт: нескінченний, незмінний, рівномірно заповнений зорями, які світили завжди. Далекі зорі тьмяніші, зате в кожному дальшому шарі простору їх більше. У такій моделі віддаленість сама по собі не рятує від яскравого суцільного неба. Суперечність між цим очікуванням і темною ніччю називають парадоксом Ольберса. Penn State: пояснення зоряної моделі.
Реальний Всесвіт не має нескінченної незмінної історії зоряного світіння. Зорі виникли в певний період, а світлу потрібен час, щоб дістатися до нас. Тому не можна додавати внесок нескінченної низки зір, які нібито світили вічно. Саме обмежений час поширення світла в еволюціонуючому Всесвіті усуває це очікування. Це не означає, що ми побачили просторовий край Всесвіту. Penn State: розв’язання питання Ольберса.
До того ж Всесвіт розширюється: довжини хвиль далекого світла зростають, а його внесок у видимий фон слабшає. Частина випромінювання переходить за межі діапазону нашого ока. NASA StarChild про подовження хвиль. Темна ніч узгоджується з цією картиною; сама по собі вона не вимірює вік Всесвіту й не доводить усіх деталей його історії.
Відгалуження · Інший діапазонНеобов’язково · можна пропустити
Темне для ока — не порожнє для приладів
Ми бачимо лише вузьку частину електромагнітного випромінювання. Наприклад, мікрохвильові прилади вимірюють реліктове випромінювання — фон, що походить із раннього гарячого Всесвіту, ще до появи зір. Це окреме давнє випромінювання, а не сучасне світло далеких зір, яке просто «почервоніло». NASA: що вимірювала місія WMAP.
Отже, чорний проміжок на видимому небі не означає, що звідти не надходить жодного випромінювання. Відповідь залежить також від того, яким приладом і в якому діапазоні дивимося.
Три умови, які варто розрізняти
Для блакитного дня потрібні сонячне світло, молекули повітря та шлях розсіяного світла до ока. На довгому шляху біля заходу пряме світло втрачає більше коротких хвиль і червоніє. Після сутінків Земля затіняє повітря над нічним боком, тож яскравий денний фон згасає. А зорі не створюють суцільного яскравого тла, бо їхнє світіння має скінченну історію в мінливому Всесвіті.
Спробуй передбачити: якби ми подумки прибрали повітря, але залишили освітлення Сонцем, чи став би день ніччю? Небесне тло потемніло б, проте поверхня й предмети лишилися б освітленими. Ми прибрали розсіювач, а не джерело світла — саме це розділяє земний і місячний день.
Для власного спостереження дочекайся, коли Сонце вже повністю сховається за горизонт, і простеж, як згасає небо над головою. Прогноз: темрява настає поступово, бо освітлена верхня атмосфера ще дає сутінкове світло. Порівнюй вечори з різною хмарністю; не спрямовуй погляд чи оптичні прилади на Сонце.
Повернутися до будови повітряної оболонки можна у статті «Що таке космос і де він починається?». Наступне питання курсу — що саме відкривається нашому погляду, коли яскравий денний фон зникає.