Чому ручка фокусера не завжди рятує

Окуляр показує різку зорю, а після встановлення камери лишається велика світла пляма. Ручка фокусера вже дійшла до упору. Чи означає це, що камера або телескоп зламані?

Щоб отримати різке зображення, треба фізично сумістити потрібні оптичні площини. Камера без власного об’єктива має поставити сенсор там, де телескоп створює зображення. Окуляр має іншу задачу: перетворити пучки для ока. Якщо механічний хід не дозволяє розташувати деталі як треба, саме обертання ручки не допоможе. Celestron: доступність фокальної площини.

Простежмо світло спочатку в простій лінзі, потім в окулярі й камері. Числа та схеми нижче навчальні: вони пояснюють перевірку відстаней, а не описують випробуваний комплект деталей.

Промені від одного вістря мають зібратися разом

Уявімо стрілку перед збиральною лінзою. Її верхівка посилає світло в різні ділянки лінзи. Для різкого зображення ці різні промені повинні зійтися біля однієї відповідної точки за нею. Інша точка предмета дає іншу точку зображення. Так виникає ціла картина, а не один спільний фокус усіх деталей.

Дійсне зображення можна перехопити екраном або сенсором: світло справді проходить через його місце. На рисунку предмет стоїть далі від лінзи, ніж її фокус. Зображення менше й перевернуте: промені від верхівки приходять нижче осі. OpenStax: побудова зображення лінзою.

Промені від одного вістря утворюють одне зображення
ПредметЛінзаЗображення−F+Fu = 300 mmv = 150 mm

Навчальна тонка лінза: f = 100 мм, u = 300 мм, v = 150 мм, m = −0,5. Поздовжні відстані мають спільний масштаб; поперечні розміри збільшено. Крива лінзи — символ, а не рецепт поверхні. Дифракцію й аберації не показано.

OpenStax · 2.4

Три лінії показують зручні представники цілого пучка. Одна приходить паралельно осі й після лінзи проходить через задній фокус; друга йде через центр тонкої лінзи без зміни нахилу; третя проходить через передній фокус і виходить паралельно осі. Стрілки світла всюди спрямовані від предмета до зображення. Це параксіальне наближення, не трасування через дві реальні криві поверхні скла.

Перевернутість сама по собі не є дефектом фокусування. У камері її можна змінити поворотом кадру; в оптичному спостереженні орієнтацію визначає весь набір елементів. Для дзеркально перевернутої картини одного повороту вже недостатньо.

Далекий предмет і близька мішень потребують різних положень

Від дуже далекої точки до невеликої апертури приходить майже паралельний пучок. Від точки поруч — помітно розбіжний. Тому камера, налаштована на зорю, не обов’язково дасть різке зображення близького предмета без зміни положення сенсора.

Для далекого джерела зображення лежить біля заднього фокуса. Сусідні напрямки неба відповідають сусіднім точкам фокальної площини. У реальній ширококутній системі найкраща поверхня може бути викривленою; «площина» тут є наближенням поблизу осі або результатом спеціальної корекції.

Наближаючи предмет до збиральної лінзи з боку великих відстаней, ми відсуваємо його дійсне зображення далі за лінзу. Для умовного фокуса 1000 мм і предмета за 20 м виходить приблизно 1052,63 мм: на 52,63 мм далі, ніж для нескінченності. Ця зміна може перевищити весь хід фокусера, хоча з зорями прилад працює нормально.

Відгалуження · Тонка лінзаНеобов’язково · можна пропустити

Відстані зі знаками: 1/f = 1/u + 1/v

Виберімо одну угоду: світло йде зліва направо; реальний предмет перед лінзою має u > 0; збиральна лінза — f > 0; дійсне зображення за нею — v > 0, уявне перед нею — v < 0. Тоді

(1)/(f) = (1)/(u) + (1)/(v), m = − (v)/(u).

u,v,f — відстані в однакових одиницях; m — безрозмірне лінійне збільшення. Знак m описує орієнтацію стрілки. Для рисунка f = 100 мм і u = 300 мм:

v = (fu)/(u − f) = 150 мм, m = − 0,5.

Контроль одиниць: мм²/мм дають мм. Коли u→∞, v→f. Якщо ж u = 50 мм при тому самому f = 100 мм, виходить v = − 100 мм і m = + 2: промені за лінзою розходяться, а їхні зворотні продовження задають збільшене пряме уявне зображення перед нею. Його не можна зловити голим екраном; око або додаткова оптика камери можуть перетворити ці пучки на дійсне зображення. Evident: дійсне, уявне й головні площини.

Для близької до фокуса мішені знаменник u − f малий, тому потрібна велика відстань до зображення. За u = f вихід паралельний, скінченного v немає. Модель припускає тонку лінзу в повітрі, малі кути й близькість до осі; вона не розраховує аберації, дифракцію або складний об’єктив по всьому полю.

Від якого місця міряти фокус

У тонкій навчальній лінзі всі заломлення умовно зведено до її середини. Справжній об’єктив має товщину, кілька елементів, а дзеркальна система — складений шлях. Тому напис «фокус 1000 мм» не зобов’язує трубу мати фізичну довжину рівно метр.

Для опису складної системи поблизу осі вводять головні площини — еквівалентні оптичні відлікові площини. Від них відраховують фокусні та відповідні предметні/зображувальні відстані. Це не обов’язково передній край скла, обід оправи або доступна мітка на корпусі. Механічна відстань від заднього торця до сенсора — інша величина, яку задає креслення конкретного приладу.

Отже, спочатку треба з’ясувати, від якої поверхні виробник задає розмір. Інакше правильне число, відкладене не від того місця, дасть неправильне положення камери. Для нашої тонколінзової схеми головні площини суміщено; її не можна без поправок використати як складальне креслення багатолінзового об’єктива.

Сенсор займає площину, окуляр працює з нею

У зніманні в прямому фокусі камера без власного об’єктива ставить світлочутливий сенсор у місце дійсного зображення телескопа. Окуляр для цього не потрібен. Якщо сенсор опиниться перед або за потрібною площиною, промені від однієї зорі накриють більшу область і дадуть розфокусовану пляму.

Візуальне спостереження інше. У показаній схемі з додатним окуляром він стоїть за проміжним зображенням і діє як лупа. Коли задня фокальна площина об’єктива збігається з передньою фокальною площиною окуляра, світло від кожної точки виходить окремим майже паралельним пучком. Око може спостерігати його з налаштуванням на далеку картину; власна оптика ока формує дійсне зображення на сітківці. OpenStax: окуляр і паралельний вихід.

Один фокус — два способи отримати результат

Камера без власного об’єктива: сенсор у F

FСенсор

Окуляр і око: пучки виходять паралельно

FОкулярВихідна зіниця

Об’єктив поза кадром ліворуч. Еквівалентні тонкі елементи: fₒ = 1000 мм, fₑ = 25 мм; окуляр у x = 1025 мм. Один напрям джерела, параксіальна модель. Лінія зіниці — зображення входу, а не ще одна площина зображення зорі; око показано символічно. Поперечний масштаб збільшено.

OpenStax · 2.8 · Nikon

Саме тому положення «оку перед окуляром» не можна перенести на голий сенсор. Телефон, що знімає крізь окуляр зі своїм об’єктивом, працює вже за іншою, афокальною схемою: об’єктив телефона бере роль подальшої фокусувальної оптики. Знімання в прямому фокусі, через окуляр і проєкція окуляром потребують різних відстаней; одна посадкова насадка не робить їх однаковими.

Де тримати око і яку ділянку неба побачиш

Якщо рухати око поперек або вздовж за окуляром, частина поля може темніти чи зникати. Причина не обов’язково в фокусі зорі. Окуляр також створює зображення вхідної апертури — вихідну зіницю. Зіницю ока треба розташувати поблизу потрібного місця, щоб приймати пучки з поля.

Віддалення вихідної зіниці, або eye relief, — відстань від зовнішньої поверхні останньої лінзи окуляра до цього місця. Це не фокусна відстань окуляра й не відстань до проміжного зображення. Реальний багатолінзовий окуляр задає її своєю конструкцією. Nikon: eye relief.

Діаметр вихідного пучка теж важливий: якщо він більший за фактичну зіницю ока, частина світла не потрапить усередину. Універсального розміру для кожного читача й освітлення тут немає. Справжнє поле зору — кутова ділянка неба; видиме поле окуляра — наскільки широко виглядає спостережуване вікно. Одне не дорівнює іншому. Nikon: зіниця та два визначення поля.

Для камери поле визначають також розміри сенсора й масштаб зображення, а на краях — придатна оптика та обмеження пучків оправами. Гостра зоря в центрі не гарантує різкості й освітлення всього великого сенсора.

Відгалуження · Збільшення та зіницяНеобов’язково · можна пропустити

25 мм на окулярі й 1,25 дюйма на барелі — різні числа

Для двох еквівалентних тонких елементів у показаному налаштуванні на нескінченність кутове збільшення

M = − (f_(o))/(f_(e)).

f_(o) — фокус об’єктива, f_(e) — фокус окуляра в тих самих одиницях. Мінус позначає інверсію напрямків у цій прямій схемі; він не враховує додану діагональ або призми. За f_(o) = 1000 мм і f_(e) = 25 мм маємо M = − 40. Це кутове збільшення, а не лінійне m близької стрілки.

Для апертури D = 100 мм фокальне відношення N_(f) = f_(o)/D = 10, тобто f/10. Це геометричне відношення для далекого предмета, не обіцянка певного SNR. Edmund Optics: визначення f-числа. Вихідна зіниця в простій афокальній моделі має діаметр

p = (D)/(∣M∣) = (f_(e))/(N_(f)) = 2,5 мм.

Якщо вдвічі зменшити f_(e), модуль збільшення подвоїться, а діаметр зіниці зменшиться вдвічі. Це не подвоює роздільність об’єктива. Фізичний розмір посадки окуляра в ці формули не входить.

Діагональ, посадка й відстань до сенсора

Фокусер утримує окуляр або камеру й дозволяє пересувати їх уздовж осі. Важливі не лише довжина ходу, а й перекіс, люфт, здатність утримати масу та повторюваність положення. В інших конструкціях фокусують рухом головного дзеркала; наш наступний розрахунок описує нерухому оптику й рухому задню частину.

Діагональ повертає шлях світла для зручного положення спостерігача й додає шлях між об’єктивом та окуляром. Дзеркальна або звичайна призматична діагональ і призма для випрямлення зображення — різні оптичні системи. В одних конфігураціях зображення лишається дзеркально оберненим; орієнтація також залежить від повороту труби й положення ока. Не варто визначати юстування лише за тим, чи «верх» кадру збігається з верхом предмета. Celestron: орієнтація з діагоналлю.

Написи 1,25″ та 2″ зазвичай описують номінальний діаметр вставного бареля — 31,75 і 50,8 мм, а не його фокус. Окуляр 25 мм може мати посадку 1,25″. Адаптер потрібен за розміром і типом з’єднання; однаковий зовнішній діаметр ще не доводить однакові різьбу, довжину й положення оптичної площини. Celestron: посадкові діаметри.

У камери сенсор захований усередині корпусу. Відстань треба рахувати до поверхні сенсора, не переднього вікна або зовнішньої кришки. Для редуктора чи вирівнювача поля існує ще окрема задана відстань від визначеної виробником опорної поверхні до сенсора. Підлаштування фокусера може зробити центр різким і водночас залишити неправильну відстань від коректора, яка псує краї. Значення «55 мм» не є універсальним для всіх систем. Celestron: робоча відстань і сумісність редуктора.

Перевірити досяжність можна до спроб фокусування

Візьмімо умовну систему без діагоналі й коректора. Відлік починається від нерухомого заднього торця, коли фокусер повністю втягнутий. Зображення далекого предмета лежить за 60 мм від цієї опори. Фокусер може висунутися на 30 мм. Між його рухомою посадкою й сенсором є адаптери та власна глибина камери.

Чи перетинає хід сенсора потрібну площину?
FABCD0306090

Положення сенсора від фіксованого торця, мм

Випадок A
L до сенсора, мм: 37,5; Потрібний t, мм: 22,5. Фокус доступний
Випадок B
L до сенсора, мм: 77,5; Потрібний t, мм: -17,5. Поза ходом
Випадок C
L до сенсора, мм: 20; Потрібний t, мм: 40. Поза ходом
Випадок D
L до сенсора, мм: 35; Потрібний t, мм: 25. Фокус доступний

Умовна нерухома оптика без діагоналі/коректора: zF = 60 мм, t = 0…30 мм, zсенсора = t + L. L включає адаптери й відстань від посадки камери до сенсора. Це перевірка інтервалу, не специфікація комплекту. Штрихові B/C недосяжні; суцільні A/D досяжні.

Celestron · back focus

У A сенсор може пройти через потрібне місце — різкість досяжна. У B він навіть у найвтягнутішому положенні вже надто далеко: додатковий подовжувач погіршить ситуацію. У C він, навпаки, не доходить назовні; помірний подовжувач переносить доступний інтервал так, як у D. Діаметр посадки в усіх чотирьох випадках може бути правильним — проблема все одно лишиться поздовжньою.

Відгалуження · Бюджет відстанейНеобов’язково · можна пропустити

Одне рівняння замість здогадок про подовжувач

Позначимо положення потрібної площини z_(F), висування фокусера t, а довжину від його рухомої посадки до сенсора L. Усі координати від одного нерухомого торця, додатний напрям — назад від телескопа:

z_(sensor) = t + L, t_(req) = z_(F) − L.

За z_(F) = 60 мм, 0 ≤ t ≤ 30 мм і L = 37,5 мм потрібно t = 22,5 мм — у межах ходу. Додамо 40 мм: нове L = 77,5 мм вимагає t = − 17,5 мм, якого фокусер не має. Натомість короткий набір L = 20 мм вимагає 40 мм висування; додавання 15 мм дає L = 35 мм і доступні t = 25 мм.

Контроль: положення площини має належати інтервалу [L,L + 30]. Одиниці всіх доданків — мм. Це проста геометрія прямого механічного ланцюжка; для скла, складеного шляху діагоналі, рухомого дзеркала й коректора потрібні їхні оптичні дані. Фізичну довжину деталі не можна автоматично прирівняти до її оптичної дії.

Спочатку площини, потім тонке налаштування

Коли фокуса немає, розділи запитання. Чи достатньо далекий предмет для обраного налаштування? Чи правильно визначена площина сенсора? У який бік ще треба рухатися і чи лишився хід? Чи збережено потрібну відстань від коректора? Якщо око бачить різко, але поле темніє при його русі, перевіряють також вихідну зіницю й eye relief. Якщо центр різкий, а краї ні, одна ручка може не виправити геометрію всього поля.

Окуляр допомагає оку побачити сформовану картину, а камера реєструє її у визначеному місці. Вони не є взаємозамінними заглушками одного отвору. Повернутися до спільного принципу можна в «Як працює телескоп?». Далі курс розглядає матеріали й точність оптики, а потім окремо схеми Галілея та Кеплера: там стане видно, чому не кожен окуляр стоїть за дійсним проміжним зображенням.